Майрон Сам’юел Шоулз

Народився Майрон 1 липня 1941 р. у Тіммінсі (провінція Онтаріо), Канада. Його батько був стоматологом, мати мала мережу невеличких магазинів, завдяки чому хлопець з раннього віку цікавився економікою. 1962 р. він успішно закінчує університет Мак-Мастера у Гамілтоні  і, як програміст, починає власний трудовий шлях. Працював майже цілодобово, але вирішив продовжити навчання в аспірантурі Чиказького університету. Під час роботи над докторською дисертацією Шоулз досліджує ціноутворення фінансових активів, арбітражні операції на різних біржах, прагне визначити форми кривої попиту в торгівлі цінними паперами. 1968 р. Шоулз захищає докторську дисертацію і стає асистентом професора фінансів у Слоан-школі менеджменту Массачусетського технологічного інституту.

Перші наукові праці: «Ринок цінних паперів: заміщення за цінового тиску й ефекти інформування про ціни на акції» (1972), у співавторстві — «Зв'язок між зумовленим ризиком та обліком обмежених рівнів ризику» (1970), та «Оцінка опціонних контрактів і тест ринкової ефективності» (1972). У Чиказькому університеті учений поглиблює свої дослідження, які побачили світ у цілому ряді наукових праць. Основні досягнення в економічній науці М. Шоулза спільно з Блеком Фішером полягають у тому, що вони розробили метод визначення вартості опціону, що не потребує використання конкретної премії за ризик. Ця ідея відтворена у формулі, яку автори обґрунтували в праці «Утворення цін на опціони і пасиви корпорації» (1973).

1983 р. М. Шоулза запрошують на посадупрофесора Стенфордського університету. Далі він працює консультантом відомого інвестиційного банку «Solomon Bujthers», 1994 р. створює хедж-фонд «Long Term Capital Manegement» LTCM і стає його президентом. За кілька років фонд стає одним з найбільших у світі, але 1998 р. він опинився на межі банкрутства Величезних збитків зазнали всі акціонери банку і серед них — власне Шоулз. Ситуація з фондом свідчить, що на шляху від теоретичних ідей до жорстоких реалій практики, навіть великі учені, не застраховані від поразок. Спільно з Ф. Блеком М. Шоулз провів ряд досліджень з природи «фінансових ризиків».

1997 р. Майрон Шоулз розділив з Робертом Мертоном Нобелівську премію з економіки «За новий метод визначення вартості деривативів». Працював разом з Мертоном і Шоулзом над цим методом і Фішер Блек, який помер ще 1995 р. і тому на премію претендувати вже не міг.

Метод, запропонований американськими вченими, за значенням - один з  найбільших внесків в економічну теорію за останні 25 років. Насамперед тому, що їх метод створює передумови для ефективного управління ризиком і тим самим сприяє виконанню фінансовими ринками їх найважливішої функції - перерозподілу ризиків на користь тих учасників ринку, які готові й здатні ризикувати. Однак застосування цього методу набагато ширше: на його базі виникли нові області досліджень - як у рамках економіки фінансів, так і за її межами.

Згідно з Моделлю Блека-Шоулза, ключовим елементом визначення вартості опціону є очікувана волатильність базового активу. Залежно від коливання активу, ціна на нього зростає або знижується, що прямопропорційно впливає на вартість опціону. Таким чином, якщо відома вартість опціону, то можна визначити рівень волатильності, очікуваної ринком.

Модель Блека-Шоулза стала використовуватися повсюдно: у 2007 році обсяг торгівлі деривативами у світі перевищив 1 квардриліон доларів, що в десять разів перевищує вартість товарів, вироблених за всю історію людської цивілізації. Чим все закінчилося — добре відомо.

Непередбачена зміна волатильності ринків призвело до неприємних наслідків для фінансових ринків. Зараз деякі експерти називають цю математичну модель «небезпечним винаходом», яка надто спростила таку складну річ, як оцінка активів. Криза 1998 року показала, що сильна зміна волатильності трапляється частіше, ніж передбачалося, і тому всі активи доведеться переоцінювати з новими коефіцієнтами.

До речі, хедж-фонд самого Шоулза «Long-Term Capital Management» розвалився ще у вересні 1998 року, менш ніж через рік після отримання ним Нобелівської премії. Чотири мільярди доларів фонд втратив у Росії, вступивши у фінансову піраміду ДКО, яку побудував російський уряд. Аналогічний метод може бути використаний, наприклад, для оцінки страхових контрактів та гарантій. І ті й інші, надаючи власникам право, але не зобов'язання їх використання, є свого роду опціонами. Ще однією областю застосування методу Блека-Мертона-Шоулза вважається прийняття рішень про інвестиції. Тут у якості опціону можна розглядати більшу або меншу гнучкість використання обладнання, у яке здійснюються інвестиції, і треба оцінити саме цю гнучкість. Мова може йти, наприклад, про закриття і повторне відкриття провадження (шахти в ситуації падіння ціни на вугілля) або про легкість перемикання з одногоджерела енергії на інший (у разі зміни відносної ціни нафти й електрики). Банки, зокрема інвестиційні банки, також використовують метод Блека-Мертона-Шоулза для визначення вартості нових фінансових інструментів і під час створення таких інструментів на замовлення клієнта, з урахуванням конкретних ризиків, які той несе.

Таким чином, модель Блека-Шоулза, призначена для розрахунку можливого майбутнього значення, підлягає активу, що дозволяє оцінити справедливу вартість опціону. Майбутніми значеннями цін призначаються певні ймовірності, які модель Блека-Шоулза включає в поточну ціну.

Внесок Мертона і Шоулза в економіку фінансів не обмежився розробкою методу, зазначеного Нобелівською премією 1997 року. Мертон розробив ефективну методику аналізу рішень про споживання та інвестиції й узагальнив так звану модель ціноутворення на капітальні активи (ту, за яку Вільям Шарп отримав Нобелівську премію в 1990 році). Шоулз спільно з Блеком і М. Міллером (отримав у 1990 році Нобелівську премію за вклад у теорію корпоративних фінансів) вніс ясність у питання про вплив дивідендів на вартість акцій, він автор ряду важливих розробок прикладного характеру.

Здебільшого модель Блека-Шоулза використовується в таких випадках:

·        для пошуку недооцінених опціонів для продажу і переоцінених опціонів для покупки;

·        для хеджування портфеля, що дозволяє знизити ризики в разі низької волатильності;

·        для оцінки ринкових передумов щодо майбутнього значення волатильності.

Як правило, модель Блека-Шоулза використовується трейдерами для порівняння поточних і теоретичних значень цін на опціони. Якщо теоретичне значення не збігається з поточним і різниця між ними більша, ніж вартість укладання угоди, то трейдери застосовують тактику арбітражу на цій різниці. Однак, в основі моделі лежить теорія, яка передбачає відсутність можливості арбітражу. Модель Блека-Шоулза використовує кілька людей, які знаходять і витісняють ситуації на ринку з арбітражем. Варто відзначити, що дане припущення вважається цілком виправданим.

Ще один спосіб використання моделі заснований на обчисленні для портфеля акцій позицій хеджування. У зв'язку з тим, що коливання цін опціонів збігається з ціною акції, то продаж опціонів дозволяє врівноважити втрати від акції. Для цього застосовується модель Блека-Шоулза, яка визначає число опціонів на продаж для досягнення бажаної волатильності.

Крім цього, модель Блека-Шоулза застосовується для розрахунку ринкових передумов для волатильності (сігма). У цьому випадку передбачається, що ринок правильно оцінив опціони, тому з формули спокійно можна знайти ринкову оцінку нижньої  і  верхньої  меж ціни акції в майбутньому. З цих значень будуються вузькі криві розподілу, які збільшують імовірність наближення теоретичної ціни до її майбутнього значення. Інакше кажучи, чим вище «кол», тим більше розходження в очікуваннях ціни. Також варто відзначити, що у разі переоцінки опціону модель Блека-Шоулза застосовується для пошуку кількісних ймовірностей, які визначені ринковими очікуваннями.

Тож модель Блека-Шоулза ніяк не може бути панацеєю для трейдерів, вона лиш є дуже цінним інструментом, який дозволяє оцінити опціони й ринкові очікування.

Нобелівська лекція
      • Похідні в динамічному середовищі,Derivatives in a Dynamic Environment,1997
[ http://www.nobelprize.org/nobel_prizes/economic-sciences/laureates/1997/scholes-lecture.pdf]

Фінансова інфраструктура і економічне зростання
     •  ScholesMyronS. TheEconomicsofHedgingandSpreadinginFuturesMarkets/ MyronS. Scholes// JournalofFuturesResearch. – 1981. – Vol. 1, Issue2. – P. 265–286.
[ http://onlinelibrary.wiley.com/doi/10.1002/fut.3990010216/abstract]

  
   •   Financial Infrastructure and Economic Growth, 1996

Інвестування та податки
     •   Scholes Myron S. Decentralized Investment Banking / Myron S. Scholes, Mark A. Wolfson // Journal of Financial Economics. September. – 1989. – Vol. 24, Issue 1. – P. 7–35.
[ http://core.ac.uk/download/pdf/6690389.pdf]

      •   Scholes Myron S. Taxes & Business Strategy (5th edition) / Myron S. Scholes, Mark A. Wolfson, Merle Erickson, Michelle Hanlon, Edward Maydew, Terry Shevlin Upper Saddle River. – Prentice Hall, 2015.
[ http://www.jstor.org/stable/2328961?seq=1#page_scan_tab_contents
     •    Scholes Myron S. Optimal Liquidation of Assets in the Presence of Personal Taxes: Implications for Asset Pricing // George M. Constantinides, Myron S. Scholes // Journal of Finance. – 1980. – Vol. 35, Issue 2. – P. 439-449.
[ http://faculty.chicagobooth.edu/george.constantinides/documents/JF_1980.pdf]

Світова економічна думка. Крізь призму століть

 •   Шоулс М. Э. Деривативы в динамической окружающей среде / М. Э. Шоулс // Мировая экономическая мысль. Сквозь призму веков : в 5 т. / Моск. гос. ун-т им. М. В. Ломоносова ; [сопред. редкол. : Г. Г. Фетисов, А. Г. Худокормов]. Т. V, кн. 2. Всемирное признание. Лекции нобелевских лауреатов / [отв. ред. Г. Г. Фетисов]. – М. : Мысль, 2005. – С. 168–205.