Мертон Говард Міллер

Мертон Міллер народився в Бостоні. З 1940 р. навчався у Гарвардському університеті. Через три роки отримав диплом бакалавра, спеціальність юрист. Під час Другої світової війни працював економістом, спочатку у відділі наукових досліджень і статистики Ради керуючих Федеральної резервної системи США. У 1949 р. продовжив своє навчання в Університеті Джонса Гопкінса в Балтиморі.  Ступінь доктора отримав в університеті Джона Гопкінса в 1952 р. Викладав у Лондонській школі економіки та політичних наук, університеті Карнегі-Меллона, Вищій школі бізнесу Чиказького університету (1961).  Мертон Говард Міллер працював директором Чиказької торгової палати з 1983 по 1985 рр. і Чиказької товарної біржі від 1990 р. до дня смерті.

Наукові інтереси М. Міллера зосереджувались на проблемі фінансів корпорації. На початку 80-х років вони поступилися проблемам економічного й адміністративного регулювання фінансових витрат, промисловості й особливо цінних паперів. Ф. Модільяні разом з М. Міллером розробив так звану теорію фінансів корпорації, що встановлювала зв'язок між структурою основного капіталу й політикою дивідендів фірм-виробників, з одного боку, і ринковою оцінкою цих фірм і витратами капіталу, з іншого.

М. Міллер був членом Економетричного товариства, у 1976 р. він був президентом Американської фінансової асоціації.

Теорія фінансування корпорацій. М. Міллер спільно з Ф. Модільяні зробив значний внесок у дослідження фінансових ринків цінних паперів, розробивши теорію фінансування корпорацій та вартісної оцінки компаній на ринку. Ця теорія пояснює зв'язок або причини її відсутності між структурою фінансових активів підприємства і політикою дивідендів, з одного боку, і ринковою оціночною вартістю підприємства, з іншого. Разом з Ф. Модільяні в роботі "Вартість капіталу, фінансування корпорацій і теорія інвестицій» дослідив зв’язки між структурою основних фондів компаній і стратегією розподілу дивідендів залежно від ринкової вартості цінних паперів і вартості капіталу. В економічній теорії ця залежність отримала назву "Теорема Міллера-Модільяні". Теорема свідчила, що "вкладення, наприклад, промислової компанії в цінні папери важливіше, ніж її вкладення безпосередньо у власні виробничі фонди", оскільки правильно розраховані операції з портфелями цінних паперів, як правило, виявляються більш прибутковими.

Теорія вартісної оцінки компаній на ринку. Теорема Міллера-Модільяні доводила, по-перше, що вартість підприємства не залежить від структури його капіталу, а визначається, головним чином, його здатність до генерування майбутніх доходів. Ця теза широко використовується й сьогодні під час оцінки активів підприємств і встановлення курсу акцій на фінансових ринках. По-друге, М. Міллер та Ф. Модільяні кардинально переглянули традиційний погляд на практику дивідендів, згідно з яким прибуток перерозподіляли або на подальші інвестиції, або на виплату дивідендів акціонерам (їх розмір або рівень завжди вважався головним фактором при визначенні ціни підприємства і вартості його акцій). Довівши, що політика в області розподілу прибутку не є визначальною в зміні вартості підприємства, творці теореми назвали головним фактором у політиці дивідендів, як і в першому випадку, загальний фінансовий стан підприємства і його спроможність у майбутньому приносити дохід. Це, на їх думку, підтверджує і психологія поведінки вкладників (акціонерів), які не надають вирішального значення характеру розподілу прибутку, бо при зменшенні частки прибутку, яка виплачується як дивіденду (внаслідок спрямування її на інвестиції), вони отримують однакову вигоду, правда, тепер уже в результаті підвищення курсу акцій (збільшення при капіталізації прибутку).

Подальша співпраця М. Міллер з Ф. Модільяні була присвячена не просто питанням формування доходів в умовах ризику, але і фактично всім основним принципам сучасної фінансової економіки. Увівши в якості критерію один з найважливіших елементів теорії і практики фінансових операцій - співвідношення між цінними паперами з фіксованим і нефіксованим доходом у капіталі підприємства, вони з його допомогою отримали можливість досліджувати складні і невирішені раніше у практиці корпоративних фінансів проблеми створення умов викупу частки або всієї партії цінних паперів. Цю операцію вони розглядали як знаряддя фінансового тиску під час злиття або поглинання фірм, вибору способів використання боргових зобов'язань, облігацій та інших фінансових платіжних документів і цінних паперів у якості надійної гарантії від ризику. У подальшому              М. Міллер продовжив свої дослідження в області визначення "тенденції саморегулювання у співвідношенні між цінними паперами з фіксованим і нефіксованим прибутком, перебувають у портфелях корпорації".

Ринки венчурного капіталу. Як відомо, фінансові операції та спекуляції цінними паперами – найбільш ризикована і найменш передбачувана область підприємництва, що нерідко веде до повного розорення власників цих паперів, вкладників капіталу. Найчастіше це відбувається тоді, коли весь капітал, або більша його частина, вкладається в так званий «ризиковий» (венчурний) капітал. Йдеться про активи, які піддаються найбільшим коливанням (акції невеликих нових компаній у передових галузях промисловості, курс яких найбільшою мірою схильний до ризику небувалого злету при сприятливій кон'юнктурі або катастрофічного падіння).

Ринок венчурного капіталу став невід'ємною складовою частиною ринку позичкових капіталів і займає в його структурі все більш важливе місце. Як і весь ринок позичкових капіталів, він покликаний опосередкувати перерозподіл капіталів в економіці шляхом їх залучення з одних галузей і передачі іншим за певну винагороду, розмір якої визначається стихійно на фондовому ринку. Разом з тим кругообіг венчурного капіталу має певну специфіку. Вона полягає в тому, що власник цього капіталу користується початковим варіантом засновництва, активно бере участь у процесі виробництва та створення нових технологій і має більше шансів досягти швидкого успіху, хоча елементи ризику тут дуже великі. Вагомий внесок М. Міллер вніс до створення фактично цілої галузі управління ризиком, яка нині включає в себе спеціальні установи, інструменти, методи й системи і навіть невдалий досвід.

Подальшу роботу М. Міллер зосередив на дослідженні видів фінансових ринків: ринку капіталу (включаючи ринок акцій, облігацій, грошовий ринок), валютного ринку і ринку ф'ючерсів і опціонів.

Він обґрунтовує головну ідею про "дефіцит фінансів як постійної політики". Фінансові посередники, що діють на цих ринках (банки, фінансові інститути, страхові компанії тощо), акумулюють значні капітали шляхом залучення коштів безлічі дрібних вкладників, сприяють зниженню витрат як вкладників, так і позичальників, що забезпечують фінансові консультації і послуги страхування. Крім ринку акцій, де покупець стає власником частини капіталу компанії, М. Міллер виділяє ринок боргових зобов'язань, де кошти надаються позичальникам в обмін на їх зобов'язання, що не передбачає володіння кредитора частиною капіталу. Ринок боргових зобов'язань, у свою чергу, розподіляється на ринок облігацій (з допомогою якого надаються в основному середньострокові і довгострокові кредити, що направляються на інвестиції) і ринок, завдяки якому задовольняються короткострокові потреби в ліквідних засобах.

М. Міллер досліджував ефективність фінансових ринків у ході їх еволюції, ознакою якої стала яскраво виражена тенденція до їх інтернаціоналізації, до формування єдиного глобального ринку з широким асортиментом цінних паперів, які можуть бути продані протягом доби у різних фінансових центрах світу. На його думку, велике значення мають знання про найважливіші нові фінансові інструменти, що виходять за межі традиційної купівлі акцій та збору депозитів, і вміння користуватися ними. До них належать кредитні зобов'язання і листи, банківські акцепти (операції з векселями), форвардні (термінові) валютні операції, зобов'язання стендбай (зобов'язання надати позичальнику обумовлену суму кредиту в момент звернення в банк), укладання угод зі свопами (купівля іноземної валюти в обмін на вітчизняну з подальшим викупом), ф'ючерсні операції (наприклад, під урожай поточного року), опціони (угоди на право купити або продати певну кількість термінових контрактів протягом обумовленого терміну), різні гарантії, послуги з надання довіреності тощо.

Значне розширення обсягу операцій на фінансових ринках призвело до появи нових видів цінних паперів, зокрема: комерційні папери, валютні та процентні свопи, валютні та відсоткові опціони, форвардні та ф'ючерсні угоди. Більшість інструментів задовольняють потребу в страхуванні від ризику зміни ціни, процентної ставки та валютного курсу.

Ідеї Г. Міллера широко використовуються і сьогодні під час оцінки активів підприємств і встановлення курсу акцій на фінансових ринках.

Нобелівська лекція

·          M. H. Miller (1990) Nobel Lecture: Leverange.Nobel Lecture, December 7, 1990. Режим доступу: http://www.nobelprize.org/nobel_prizes/economic-sciences/laureates/1990/miller-lecture.pdf

Теорія вартісної оцінки компаній на ринку

·                    The Cost of Capital, Corporation Finance and the Theory of Investment Author(s): Franco Modigliani and Merton H. Miller Source: The American Economic Review, Vol. 48, No. 3 (Jun., 1958), pp. 261-297. -  Режим доступу: https://www2.bc.edu/~chemmanu/phdfincorp/MF891%20papers/MM1958.pdf

·                    Модильяни Ф., Миллер М. Сколько стоит фирма? : Теорема ММ : пер с англ. / Ф. Модильяни, М. Миллер. – М. : Дело, 1999. – 272 с. – (Экономика: идеи и портреты).

·                    Миллер М. Г. Эмиссия облигаций для увеличения капитала / М. Г. Миллер // Мировая экономическая мысль. Сквозь призму веков : в 5 т. / Моск. гос. ун-т им. М. В. Ломоносова ; [сопред. редкол. : Г. Г. Фетисов, А. Г. Худокормов]. Т. V, кн. 1. Всемирное признание. Лекции нобелевских лауреатов / [отв. ред. Г. Г. Фетисов]. – М. : Мысль, 2004. – С. 635–648.

·                    Merton Н. Miller. The theory of finance / Eugene F. Fama, Miller Merton. – New York et al. : Holt, Rinehart and Winston, 1972. – 346 p.

·                    Merton H. Miller. Merton Miller on Derivatives /Miller Merton. – New York: John Wiley & Sons. – 1991.

·                    Merton H. Miller. Financial Innovations and Market Volatility /Miller Merton. – Cambridge, MA: Blackwell Publishing, 1991.

·                    Merton Miller H. Macroeconomics: A Neoclassical Introduction / Miller Merton, Charles W. Upton. – Chicago: University of Chicago Press, 1986.

 

Joomla Plugins