Олівер Вільямсон

Олівер Вільямсон народився у Сьюпіріорі (штат Вісконсин (США). З 1955 р. він був бакалавром Массачусетського технологічного інституту, а з 1960 р.  – магістром Стенфордського університету. У 1963 р. О. Вільямсон отримав ступінь доктора філософії університету Карнегі-Меллона. Протягом 1965–1983 рр. він працював у Пенсильванському університеті, а в 1983–1988 рр. – у Єльському. Впродовж 1997–1998 рр. він був президентом Американської асоціації права і економіки, у 1999–2000 рр. – Західної економічної асоціації, у 1999–2001 рр. – президентом Міжнародного товариства нової інституціальної економічної теорії.

Лауреат премії Ректенвальда (2004), почесний член Міжнародного економетричного товариства (1977), Національної академії наук США (1994), Американської економічної асоціації (2007), член Американської академії мистецтв і наук (1983), Американської академії політичних і соціальних наук (1997), почесний доктор понад десяти університетів світу, автор більше 10 книг, що перекладені на багато мов світу.

Державне управління.Головним об’єктом досліджень О. Вільямсона стало питання розв’язання корпоративних конфліктів. Він розробив концепцію фірми як економічного інституту, спрямованого на мінімізацію трансакційних витрат за допомогою коаліції власників факторів виробництва, зв'язаних між собою мережею контрактів.Заперечував думку, що ринок та ієрархічно влаштовані організації мають різні підходи до вирішення конфлікту інтересів. Протиставляючи «ринки» та «ієрархії», О. Вільямсон розглядав останні як наслідок наявності специфічних активів і заснованих на наявній інформації міркувань щодо виробничої ефективності. Наприклад, якщо дві фірми встановлюють між собою торгові відносини і покладаються на ресурси, які є специфічними для даного типу відносин і не можуть бути легко реалізовані де-небудь в іншому місці (наприклад, сталеливарний завод, покладається на місцевого постачальника залізної руди), то трансакційні витрати продовження подібних взаємовідносин, швидше за все, виявляться досить високими, і у фірми, мабуть, з'явиться стимул до вертикальної інтеграції з метою їх зниження. Виявив, що при ринку з розвиненою конкуренцією все працює порівняно добре, оскільки покупці та постачальники можуть у разі конфлікту звернутися до іншого покупця або постачальника. Нераціональна та ірраціональна поведінка можуть розглядатися в якості окремих типів. Вважав, що економічна теорія трансакційних витрат поєднує напівсильну форму пізнавальних здібностей – обмежену раціональність, – з сильною передумовою про мотивації – опортунізмом. В умовах переважання як дуже сильної, так і слабкої органічної раціональності для створення різних організацій та їх аналізу залишалося б порівняно небагато місця. У першому випадку всі можливі умови були обговорені в контракті; в другому – свідомі зусилля поступалися місцем стихійному еволюційному процесу. Крім того, в умовах відсутності опортунізму включення в контракт статті, згідно якої сторони погоджувалися б обмежитися діями, що максимально б збільшували загальний прибуток, також сприяло повсюдному поширенню контрактів. Приводу до заміни ринкових форм обміну на інші форми економічної організації просто не виникає, якщо обіцянки максимізувати загальний прибуток не потребують закріплення ззовні, а правила розподілу одержуваних вигод встановлені заздалегідь.

Новизна й оригінальність поглядів О. Вільямсона полягала у тому, що він, синтезувавши досягнення прихильників інституціональної традиції в економічній, правовій та організаційній науках, вміло поєднав економічну думку з організаційною. Це була альтернатива нової інституціональної економічної теорії ринків та фірми. Неоінституціоналісти запропонували розвивати теорію ринків та фірми шляхом дослідження порівняльних переваг внутрішньофірмової та ринкової моделей координації з погляду економії ними трансакційних витрат. Окрім того, О. Вільямсон наголошував на потребі врахування в економічному аналізі таких чинників, як обмежена раціональність та опортунізм (егоїстична, підступна поведінка людей).

Особливий внесок роботи Вільямсона полягає в глибшому розумінні вертикальної інтеграції – об’єднання в одній фірмі декількох етапів виробничого ланцюга. До досліджень Вільямсона економісти, а слідом за ними й антимонопольні органи були схильні пояснювати цю практику, в першу чергу, прагненням до монополізації ринку. Відповідно до пояснень Вільямсона, якщо для власника деякого активу число можливих партнерів в операціях невелике і в їхніх силах позбавити його суттєвої частини прибутку, то для зниження ризиків йому доцільно з ними об’єднатися. Вертикальна інтеграція виявляється не стільки частиною проблеми монополії, скільки одним із способів її вирішення – те ж саме, що й стратегічний шлюб між нащадками двох ворогуючих монархій. Інвестиції, які були б збитковими або ризикованими для двох незалежних організацій, стають захищеними в одній. Подібного роду міркування також пояснюють багато незвичайних практик у відносинах між постачальниками і покупцями їх продукції. Згідно з ідеями Вільямсона, яку б форму не приймала вертикальна інтеграція, вона в першу чергу ґрунтується на міркуваннях ефективності. Хоча він не пропонував звести схвалення всіх видів вертикальної інтеграції «до рангу нової ортодоксії» і не думав, що вони зовсім «позбавлені проблем», проте він все ж вважав, що уряду не слід обмежувати прагнення компаній до розширення як такого. Замість цього краще обмежувати безпосередньо проблемну поведінку на деяких ринках, де спостерігаються дві необхідні умови монополізації: висока концентрація і високі бар’єри для входу.

Поширення в Україні впливу великих фінансово-промислових груп та їх втягнення у незаконне отримання прибутків, у тому числі й шляхом рейдерства, актуалізувало дослідження О. Вільямса, пов’язані з опортунізмом та його впливом на результативність економічної діяльності на різних рівнях організації виробництва. Важливим залишається також використання в економічному аналізі теоретичних досягнень правових теорій контракту та пояснення О. Вільямса щодо впливу специфічних активів, альтернативних механізмів управління контрактами, договорами франчайзингу на виробничий процес. У діяльності Антимонопольного комітету необхідно врахувати висновок О. Вільямса про небажаність обмежування прагнення компаній до розширення, як такого, натомість варто регулювати проблемну поведінку там, де зберігається висока концентрація і високі бар’єри для входу (наприклад, на ринку енергоносіїв та у сфері надання комунальних послуг і спорудження житла для населення).

Нобелівська лекція

·       Transaction Cost Economics: The Natural Progression Prize lecture, December 8, 2009 by Olivere  Williams

Ununiversity of California, Berkeley, CA, U.S.A.

http://www.nobelprize.org/nobel_prizes/economic-sciences/laureates/2009/williamson_lecture.pdf

 

Державне управління

·         Вільямсон О. Економічні інституції капіталізму. Фірми, маркетинг, укладання контрактів : пер. з англ. / О.  Вільямсон. – К. : АртЕк, 2001. – 457 с.

·         Уильямсон О. Экономия как защита в антимонопольном процессе: компромисс с позиции благосостояния / О. Уильямсон // Вехи экономической мысли. Т. 5. Теория отраслевых рынков / ред. А. Г. Слуцкий ; сост. С. А. Авдашев. – СПб. : Экономическая школа, 2003. – Разд. V. – С. 622 – 649. – (Библиотека «Экономической школы» ; вып. 27).

·         Вільямсон О. Логіка економічної організації / О.  Вільямсон / Башутська Т.Г. Природа фірми: Пер. з англ. – М.: Діло, 2001 – 360 с.http://biblio.royalwebhosting.net/oliver-uilyamson-logika-ekonomicheskoy-25720.html

·         Williamson O.E. The Economic Institutions of CapitalismFirms, Markets, Relational Contracting / Oliver E. Williamson. –New York: The Free Press, 1985. http://www.sp.uconn.edu/~langlois/Williamson%20%281985%29,%20chapter%201.pdf

·         Williamson Oliver E. The Economics of Organization: The Transaction Cost Approach/ Oliver E. Williamson // The American Journal of Sociology. – 1981. – №  87 (3). – Р. 548–577.

Joomla Plugins